Антон Корнійович народився 28 лютого 1922 року в селі Липовці Карлицького району, Київської області. В родині простих селен, які сумлінно працювали на користь тільки–но створеної великої Радянської держави. Своє село, де пройшло дитинство пам’ятав, як село в якому дуже гарно цвіли дерева, та голосно співали жайворонки, сповіщаючи про схід сонця.
  У 1931 році Антон Корнійович ступив вперше на поріг школи. Йому тоді було 9 років. Навчався в Зеленівській СШ. Вчився легко із задоволенням. Улюбленим предметом в школі була біологія. Дуже любив тварин. Він пам’ятає голод 1932-1933 років, як разом  з друзями ходили виливати ховрахів. Тоді було дуже важко, бо забирали все: і худобу, і зерно. Батьки намагалися хоч якось прокормити дітей і тому шукали зерно в полях. Але на долю чоловіка, як на долі інших багатьох людей плинула війна. Саме вона обірвала мрії на майбутнє. Антон Корнійович тоді був випускником 10 класу.
  … Тихий літній вечір. Нарешті ти вже доросла людина. Скоро підеш у складне життя. Остання хвилина і тобі вручають атестат. Стільки радості… Великі плани на майбутнє: вступити до вузу. Всім класом відправились зустрічати перше "доросле” сонце… Але його, випускники 1941 року, в це 22 червня не побачили ще довгих 5 років. Прийшла війна...
  На наступний день, 23 червня 1941 року, Антон Корнійович, як і багато інших вже дорослих чоловіків, які могли захищати Батьківщину, став рядовим діючої армії. І з першого дня війни був відправлений на фронт. В 1942 році був відісланий на навчання до Тамбовського артилерійського училища, яке закінчив в тому ж році, отримавши військове звання – молодший лейтенант. В цьому ж році приймав участь в боях за оборону Москви.
Воював на I та II Західноукраїнському фронтах. Відомо, що II Український фронт визволяв такі країни як : Румунію, Болгарію, Угорщину, Югославію, Австрію, Берлін. Антон Корнійович 1944 році знаходився як раз саме у II фронті. Він пам’ятає, як форсували річки на території Венгрії. Німецькі війська зайняли територію між двома великими річками – Дунаєм і Тисою. Але хоробрі воїни під командуванням маршала Маліновського, який в той час був головним в II Українському фронті, вирішили форсувати ці річки. В цих тяжких боях загинуло багато товаришів Антона Корнійовича. Він сам був поранений в ліве стегно. Але  продовжував бій. Перейшовши річки, ця хоробра  людина тільки тут вперше глянула на свою рану. Вона виявилася не страшною, але певний час Антон Корнійович знаходився у шпиталі. Після видужування вернувся н6а фронт і продовжив свою службу. У 1944 році отримав звання лейтенанта. Фронт пересувався до кордонів Німеччини. Визволяли території країн Австрії, Болгарії та Югославії.
  Особливо запам’яталися теплі зустрічі  з мешканцями Югославії. Які були дуже раді бачити своїх визволителів. Вони називали їх "братушками”.
  День перемоги зустрів в Австрії. Які почуття були на той час? "Мені не вірилося що після скількох років війни, - говорить наш ветеран , - нарешті настав мир. Але треба було відбудувати нашу країну і я повернувся додому в 1947 році”
  Саме в цьому році збулася, ще з молодих років мрія; Антон Корнійович поступив до Білоцерківського сільськогосподарського інституту. В 1951 році одружився з Грайченко Оксаною Сергіївною (1922 року народження). Інститут закінчив у 1952 році і був направлений на роботу в Приморський район, Запорізької області, в село Інзовка. У цьому ж році народжується син Микола.  А в 1952 році – син Валерій.

У 1982 році досягши пенсійного віку пішов на пенсію, але ще 10 років працював, до 1992 року.
  Помер Антон Корнійович 22 березня 2007 року.