Тема: «Хай буде мир! Хай більше не горить у пеклі війн твоє життя,
Людино!»
Мета: ознайомити присутніх із передісторією присвоєння навчальному закладові
імені воїна - інтернаціоналіста С. В. Падалки, розповісти про наслідки
радянсько-афганської війни; донести до свідомості присутніх, що війна є
справжнім безумством та неприхованою жорстокістю, а її наслідки нічим
не можна виправдати; виховувати патріотичні почуття та шанобливе
ставлення до воїнів-інтернаціоналістів, потребу свято берегти пам’ять про
тих героїв, що віддали життя за світле та мирне майбутнє наступних
поколінь.
Обладнання: мультимедійний центр, електронна презентація до заходу; виставка
фотоматеріалів, присвячена подіям радянсько-афганської війни;
виставка дитячих малюнків «Пам’ятаймо своїх захисників!» та
стіннівок; фонограми пісень, записи мелодій музичного супроводу
(афганські пісні).
ХІД ЗАХОДУ
Ведуча 1. В Україні – жовтень, золота осінь… Вона принесла нам свої багаті дари, а ще - це свято. Сьогодні для нашої школи особливий день, на яке вся шкільна родина чекала майже рік: нашому навчальному закладу присвоєно ім’я воїна – інтернаціоналіста Сергія Володимировича Падалки.
Ведуча 2. 2014 рік Наказом Президента України був названий Роком воїнів – інтернаціоналістів, тих молодих людей, що віддавали життя за Вітчизну. Вони виконували свій чоловічий обов’язок – захищати інтереси Батьківщини, боронити мир та спокій людей. І виконали вони його з честю. Для нас, українців, вони – герої!
Ведуча 1. На нашому святі сьогодні багато гостей. Це мама Сергія Володимировича Падалки – Геноефа Миколаївна, його брат – Едуард Володимирович; прийшли й однокласники, що ділили із Сергієм шкільну парту.
Ведуча 2. Присутні на нашому святі й ті, що побували в Афганістані та в серці завжди будуть берегти пам’ять про своїх загиблих бойових побратимів. Це воїни – інтернаціоналісти, яких об’єднала Оріхівська територіальна організація спілки ветеранів Афганістану. Для них слово «Батьківщина» - не просто слово, а частина життя.
_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
І читець. Вона знайома і своя –
Земля святої Батьківщини.
І квітка кожна, спів пташини,
Її ліси, її поля…
Тут наша найрідніша хата,
Де нас чекають мама й тато.
(Звучить пісня «Квітуча Україна» - Безушко Катерина, Чабан Юлія .)
Ведуча 1. Кривавим, незагоєним шрамом на тілі нашої історії стала дата 25 грудня 1979 року – 15 лютого 1989 року. Це страшні роки радянсько-афганської війни, крізь яку пройшло 620 тисяч військовослужбовців. Більше 15 тисяч із них загинули. Не повернулися живими й 4 синів Оріхівщини : Падалка Сергій Володимирович, Левадний Микола Миколайович, Насипайко Олександр Вікторович та Бублик Сергій Костянтинович.
ІІ читець. Ти – вічний біль, Афганістан,ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран в борні жорстокій,
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей…
( Учні 5-7 класів виконують танок під пісню «Білий вальс»)
Ведуча 2. Одним із юнаків, що віддали життя, виконуючи інтернаціональний обов’язок на далекій афганській землі, був наш земляк, житель сусіднього села Нестерянки, випускник нашої школи Сергій Падалка. Юнак із ясними та добрими очима, своїми мріями та планами щодо майбутнього, правдивий та чесний, відвертий та справедливий. Він не став ховатися за спини своїх одноліток, коли восени 1982 року прийшов час іти йому до армії; із хлоп’ячим максималізмом вірив, що за 2 роки повернеться до рідної домівки, обніме рідних, потисне руки друзям.
ІІІ читець. Проводжали хлопця в армію служити,
А в очах юначих іскорка жива.
Пахнуть стиглими садами,
Пахнуть спілим житом
Вишиті любов’ю батьківські слова.
Проводжають хлопця, друзів повна хата,
За столом розмова повінню тече.
Лиш притихла мати, лиш схилилась мати
На уже доросле синове плече.
Ведуча 1. Для родини Сергія почалися довгі місяці чекання, сповнені переживань. І полетіли в далеку путь листи з України. Із завмираючим серцем чекала мати звісточки від сина.
ІV читець. Посміхнувся поштар винувато,
Що сказати мені – він не знає.
Не приніс знов листа від солдата,
Адже знає, що я так чекаю.
Ти пиши мені, синку, частіше
Хай дорослий – мені ти дитина,
Повертайся додому скоріше,
Дорогенький, хороший мій сину.
Мені часто ти снишся ночами,
А прокинусь – тебе вже не бачу.
Подивлюсь на портрет твій і часто,
Щоб ніхто не помітив, я плачу.
Знаєш сину, мені 38,
Я бадьора, зовсім не хворію,
Все гаразд у нас дома, та тільки
Я чомусь, мій хороший, сивію.
Я думками, синочку, з тобою,
Ти пиши, щоб душа не боліла.
Щоб діждалась тебе молодою
І чорнява була, а не біла…
Ведуча 2. По-своєму розпорядилася доля - не дочекалися рідні Сергійка, а отримали натомість звістку про те, що юнак загинув 14 жовтня 1983 року та посмертно нагороджений Орденом Червоної Зірки. Зарадити материнському горю неможливо було. Скільки пролито сліз, скільки не здійснено планів!
(Звучить пісня «Балада про мальви» - Безушко Анастасія)
Ведуча 1. (До матері Сергія Падалки) Шановна Геноефо Миколаївно! Дозвольте нам сьогодні висловити Вам вдячність за те, що виховали свого старшого сина героєм. Такі юнаки, як Ваш Сергійко, - це серце Батьківщини. Про життєвий подвиг кожного з них ми будемо пам’ятати, а ім’я Вашого сина буде увіковічено. Ви не дочекалися свого сина із армії, він не подарував Вам традиційного подарунка, який зазвичай привозять матері. Тож дозвольте нам сьогодні від усіх учнів школи подарувати Вам цю хустку – символ синівської любові, бо тепер кожен із учнів - ніби ваша дитина.
( Слово надається Геноефі Миколаївні чи Едуарду Володимировичу)
(Звучить пісня «Чорнобривці» - Островершенко Л. І.)
(Слово надається однокласникам С. В. Падалки)
Ведуча 1. 19 вересня 2012 року на нашій школі було встановлено пам’ятну дошку, яка засвідчує, що в цьому закладі навчався воїн-інтернаціоналіст, загиблий у Афганістані. А за рік учні-старшокласники, що входять до пошукового загону, запропонували назвати школу ім’ям Сергія Падалки. Це було 14 жовтня, рівно через 30 років після загибелі юнака.
Ведуча 2. Адміністрація школи з цією ініціативою звернулася до Оріхівської районної ради, цю ідею підтримала й Оріхівська територіальна організація спілки ветеранів Афганістану. У квітні 2014 року на сесії районної ради було прийнято рішення про надання нашому навчальному закладу імені загиблого випускника. І нині школа називається: комунальний заклад «Мирненська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів імені воїна-інтернаціоналіста Сергія Володимировича Падалки». Наш шкільний колектив із честю носитиме це ім’я.
V читець. Зупинись, прислухайся на мить –
Кричать з вогню і мати, і дитина:
Хай буде мир! Хай більше не горить
У пеклі війн твоє життя, Людино!
Нехай поетів родить не війна,
Нехай митці черпають фарби тільки з миру,
Кохання й серце, сповнене добра,
Натхненням напувають їхню ліру.
(Виконується танок «Червона калина» учнями 1-4 класів)
Ведуча 1. А зараз до слова запрошуємо _______________________________
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Ведуча 2. Не можемо сьогодні не згадати про те, що для нас слово «війна» вже перестало, на жаль, бути просто якимось абстрактним поняттям, знайомим лише із розповідей очевидців, кінострічок та пісень. На нашій рідній землі знову ллється кров.
Ведуча 1. Наші прадіди й діди, що пережили Велику Вітчизняну війну, наші батьки, брати, рідні та знайомі, що вижили в Афганістані, не могли й припустити, що над головами їхніх дітей свистітимуть кулі, що знову стане чутно розриви снарядів, що знову будуть рано сивіти матері, які втратили своїх синів та дочок. Але, на жаль, страшними є реалії нашого сьогодення.
( Звучить пісня «Дочка с папой говорит» - Сверзоленко Катерина)
Ведуча 1. Де проливається кров, виростає ненависть; де виростає ненависть, там сіється смерть. Її жнива можуть бути страшними. Тому й беруться за зброю наші співвітчизники, аби зупинити страхіття.
Ведуча 1. Життя швидкоплинне, стрімке й непербачуване. Люди народжуються та помирають, але по собі мають залишити на Землі якійсь слід. Всі герої житимуть, доки про них пам’ятатимуть.
Ведуча 2. Ми хочемо презентувати вам буклет, який присвячений життю Сергія Падалки, ім’я котрого тепер носить наша школа. На пришкільній території наші учні заклали Алею Пам’яті, на ній розташовано буде пам’ятний знак і напис із датою перейменування школи; це для тих, хто прийде навчатися в стіни нашої школи у майбутньому. Діти знатимуть і чтитимуть пам’ять героя. Світла пам'ять тим, хто увійшов у безсмертя.
V читець. Перед трагічною хвилиною мовчання
Словами говорити неможливо.
Оця хвилина більше нам розкаже,
Ніж тисячі, а чи мільйони слів.
Солдата подвиг, про який сьогодні
Згадали ми, не вимовить словами,
А тільки серцем можна це сказати,
Але воно, на жаль, не має мови,
Лиш має біль. І тому я прошу
Героя пам’ять вшанувать мовчанням.
(Звучить метроном)
( Звучить пісня «Зажгите свечи» - Безушко Анастасія)
Ведуча 1. Усі війни колись закінчуються, усі ордени знаходять своїх героїв, а історія вічна. Залишаться в ній події Афганської війни, написані кров’ю солдатів та сльозами матерів, залишаться в серцях українців імена тих, хто віддав життя за Вітчизну.
Ведуча 2. Та хочеться сподіватися, що настане-таки час, коли українські діти знов лише чутимуть про війну із чиїхось розповідей, а матері не плакатимуть над могилами своїх дітей. Ми маємо зберегти єдину Україну прекрасною та квітучою заради свого ж майбутнього. Вона у нас одна – іншої не буде!
Ведуча 1. Тож пам’ятаймо, що ми – українці, а Україна – це ми! Із світлими мріями крокуймо у майбуття!
(Звучить пісня «Україна – це ми!» - Дрига О. А. )
| 