Вітаємо Вас, Гість
на сайті Мирненської загальноосвітньої школи

Меню сайту
Категорії розділу
Національно-патріотичне виховання [12]
Погода
Погода в Украине
Календар
Теги
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 24
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Файли » Виховна робота » Національно-патріотичне виховання

Захід до Шевченківських днів
22.02.2017, 09:35

Безушко О.А., заступник директора з ВР

 

Тема: «Шевченкові слова добра й любові, як слово батьківське, в

            душі ми збережемо».

Мета: виховувати інтерес учнів до життя та творчості   геніального сина

            України – Т. Г. Шевченка, повагу та любов до його палкого  слова,

            прагнення виконувати його духовні заповіти.

Форма проведення заходу: літературно-музична композиція.

Обладнання: портрет Великого Кобзаря, прикрашений рушником, перед

                        ним – свічка; виставка «Поети України – Шевченкові»;

                        виставка фотоілюстрацій «Шевченко – художник»;

                        аудіозаписи пісень «Зоре моя вечірняя», «Іду з дитинства

                        до Тараса», «Пам’яті Кобзаря»; ілюстрації до Шевченкових

                        поезій.

Хід заходу

 

Ведуча 1 (під тиху, спокійну музику). Україна… В одному лише слові бринить ціла музика смутку й жалю… Це країна краси та сліз, гарячої любові до рідного народу та чорної йому зради, це високі, политі козацькою кров’ю степові могили та прекрасна на весь світ пісня… А серед всього цього – широкий Дніпро з густими очеретами,  над ним – Чернеча гора, що стала навічно останнім прихистком для великого борця за волю всіх поневолених, близьких та далеких співвітчизників своїх, для огненного поета, чиє ім’я – Тарас Григорович Шевченко.

Ведуча 2.  Дорогі друзі! Сьогодні ми полинемо в царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й мужнього слова – Шевченкової поезії, що запалює душу людини, наче вогник свічки (запалює свічку біля портрета).

Ведуча 1.     Хай палає свічка, хай палає,

                     Поєднає нас вона в цей час.

                     Друзів голоси нехай лунають,

                     Слово й музика нехай єднають нас.

( Звучить уривок пісні «Іду з дитинства до Тараса» Василя Зінкевича.)

 

1 учень.        Гей у нашім краї, де степи і гори,

                     Серце Кобзареве із людьми говорить.

                     Пісня соколина гордо лине в маси,

                     В рідній Україні славимо Тараса.

                     На Дніпрі й в Карпатах чути величаву

                     Думу ту крилату, що героя славить.

                    Чуєш нас, Тарасе, ми – твої онуки,

                    За твоїм наказом волю взяли в руки.

2 учень.     Гей на Україні сонечко ласкаве.

                   Ми під небом синім всі поета славим,

                   Працею вшануєм, піснею прикрасим,

                   Рідний дім будуєм з іменем Тараса.

3 учень.     Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

                   І голос твій нам душі окриля.

                   Встає в новій красі, забувши лихоліття,

                  Твоя, Тарасе, звільнена земля.

                  У росяні вінки заплетені суцвіття

                  До ніг тобі, титане, кладемо.

                  Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

                  Тебе своїм сучасником звемо.

( Учні виконують пісню « Пророчий голос Кобзаря »)

 

Ведуча 2. «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним вченим»,- так сказав колись про Тараса Шевченка Іван Франко. Дійсно, життя поета було настільки дивне, що, слухаючи про нього, можна сказати, що це легенда. І ми, далекі нащадки, вивчаємо цю легенду вже не одне століття.

Ведуча 1.  А почалася вона 200 років тому, 9 березня 1814 року в селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії.

 

Монтаж «Благословен той день і час»

Читець.      Благословен той день і час,

                      Коли прослалась килимами

                     Земля, яку сходив Тарас

                     Малими босими ногами,

                     Земля, яку скропив Тарас

                     Дрібними росами-сльозами.

                     В похилій хаті,  край села,

                     Над ставом чистим і прозорим

                     Життя Тарасику дала

                     Кріпачка-мати, вбита горем. 

Мати (підходить до колиски, бере на руки «немовля»).  Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невольником-кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде – твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?...(виходить із залу, поклавши дитину до колиски)

Читець.      Там  матір добрую мою,

                     Ще молодую, у могилу

                     Нужда та праця положила.

Батько (заходить до залу, тримаючи в руках дерев’яну іграшку).  Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба. Він буде неабияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить, або нічого не поможе.

Читець.      Там батько, плачучи з дітьми,

                     (А ми були малі і голі )

                     Не витерпів лихої долі –

                     Умер на панщині… А ми

                     Розлізлися межи людьми, мов мишенята…

(Звучить українська народна мелодія)

 

4 учень.       У старій хатині в  кріпака колись,

                      В тихий день весняний хлопчик народивсь.

                     У тяжкій неволі ріс малий Тарас,

                      Він не вчився в школі, він ягнята пас.

 

Інсценізація уривку з твору О. Іваненко «Тарасові шляхи»

(На сцену виходить хлопець у сорочці, брилі, постолах та з лозиною в руці.)

Тарас.     Мені тринадцятий минало,

                      Я пас ягнята за селом.

                     Чи то так сонечко сіяло,

                     Чи так мені чого було?

                     Мені так любо, любо стало,

                     Неначе в Бога…              (Сідає край сцени.)

   Як прийде Оксана, скажу: «Ти – моя зіронька».

(Виходить дівчина у вишиванці, боса, на голові – стрічка.)

Тарас.   Ось іди, Оксаночко, сюди, щось тобі скажу.

Оксана.   Ну,  що?

Тарас.      Та йди ближче.

Оксана.   Та я й звідси чую.

Тарас.    Знаєш, я кидаю дяка і йду в Лисянку.

Оксана.   А чого? Не помирили?

Тарас.    Ні, не те: буду там учитися на маляра. Років за два стану ним.

Оксана.   А що таке - маляр?

Тарас.   Як що? Що схотів, те й намалював. Схотів - дерево, схотів - хату, а схотів – козака!

Оксана.  Ти бач? Он воно що!

Тарас. Зароблю грошей – поставлю хату з віконцями. Віконниці розмалюю лілеями чи барвінками…ех! Козака змалюю на стіні! Тебе змалюю та дивитимусь на тебе.

Оксана (підходить ближче та сідає поруч). Таке вигадаєш! (Підсовується ближче) Бідний ти, Тарасе, у тебе й сорочка не біла!

Тарас.   А ти знаєш оту пісню «Ой зійди, зійди, зіронько моя вечірняя»?

Оксана.   Ну то й що?

Тарас.  Зіронька – то це ти!

Оксана.  Як це? Порівняв! Чим же я до неї подібна?

Тарас.   Гарна ти! Немає кращої за тебе!

Оксана.  На всю Кирилівку?

Тарас.    На весь білий світ! (Діти виходять, взявшись за руки)

(Звучить пісня «Зоре моя вечірняя»)

 

Ведуча 2.  Несолодким було життя Тараса. Рано залишившись сиротою, він пізнав і людську жорстокість, і суспільну несправедливість, і безвихідь із  кріпацького становища. Тому спогади про дитинство були досить безрадісними. Та мрія стати вільним і займатися малярством все ж таки не полишала його та справдилась.

 

 

Інсценізація уривка з повісті С. Васильченка «В бур’янах»

Тарасик (виходить разом із дідом у зал,починає говорити на ходу).  Діду, діду, розкажіть мені про гайдамаччину!

Дід.   Як іду цими шляхами, так і згадую батька нашого Максима Залізняка, гайдамаків згадую. В оцих лісах збиралися вони, отут панів проклятих били. Давно те було, як я ще молодим був. Ненависні пани ляські задумали нашу землю загарбати, всіх людей на свою віру навернути, всіх нас окатоличити. Знущалися – і сказати не можна як!Не стерпів наш народ – пішов у гайдамаки – боронити бідний свій край.

Тарасик.  А що далі було, діду?

Дід.  Зібралися до Максима запорожці, посвятили в монастирі ножі свої та й пішли чорним шляхом – панів бити! Отаке було! Хто тільки сокиру міг підняти, всі до Залізняка – навіть жінки з рогачами в ліси до гайдамаків подалися.

Тарасик.  А що потім?

Дід.  Що ж потім – зрадили гайдамаків… Івана Гонту скатували, язика йому відрізали, четвертували. Максима Залізняка в Сибір заслали та й пішли ловити побратимів їхніх по ярах та лісах, вішати та палити.

Тарасик. Жаль гайдамаків! Так жаль!

Дід.  Славні ж були козаки!

Тарасик. Виросту – стану гайдамакою!

( Звучить уривок із «Гайдамаків»)

 

5 учень.   Вмерли мама й тато, і Тарас – в дяка.

                Тут була в хлоп’яти грамота гірка.

                В пана-бусурмана в Петербурзі дім,

                Кріпаком у пана був Тарас у нім.

6 учень.   Хоче малювати, прагне він до знань –

                Та за це багато зазнає знущань.

                За ясну свободу й світло майбуття –

                Він віддав народу все своє життя!

Ведуча 1.  Шевченкова муза – то доля самої України. Упродовж його свідомого життя гріла поета віддана, гаряча любов до знедоленого рідного краю. Нею перейняте кожне слово, кожен рядок його безсмертних творів.

7 учень (декламує поезію «Над Дніпровою сагою»).

8 учень (декламує поезію «Якби ви знали, паничі»).

Ведуча 2.  Тарас Шевченко мав красивий голос та любив співати. Він жити не міг без пісні. Часто сам, пританцьовуючи, співав народні пісні, що зігрівали зболілу поетову душу, особливо ті, що були йому знайомі ще з дитинства: веснянки, жниварські та жартівливі пісні, балади та думи про козаччину та вільне селянське життя.

( Виконується веснянка та танок - хоровод учнями молодших класів.)

 

Ведуча 1. Природа обдарувала Тараса Григоровича вмінням віршувати, співати, малювати, та не дала йому щасливої долі. Отримавши вольну від пана, ставши дипломованим художніх справ майстром, він не знайшов спокійного життя на Батьківщині.

Ведуча 2. Доля переслідувала Шевченка, скільки могла і як могла. Достатньо лише того факту, що із 47 років, що прожив поет, 24 він провів у кріпацтві, 10 – на засланні, і лише 13 літ мав волі, більшість з яких змушений був провести за межами України.

9 учень.         Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати,

І спати на волі  -

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніяково, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти? Доле , де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої ! Злої!

Ведуча 1. Жодні випробування: ні царські тюрми, ні солдатчина, ні заслання в далеких степах Казахстану - не зломили поета, не перемогли його віри  в Україну, в свій народ! Де б він не був, завжди тужив за Україною, бо його душа жила нею.

(Виконується український танок)

 

Ведуча 2.   Ніщо не змогло зломити світлої віри митця в те, що його народ таки знатиме, що таке справжня воля та незалежність, нехай навіть і по його смерті. Він був впевнений, що українці прислухаються до його полум’яних слів-закликів відстоювати своє право на краще майбутнє і реалізують давню мрію про вільне життя в своїй Вітчизні. Ось тільки не дожив Тарас до тієї світлої днини, помер наш Пророк, маючи лише 47 років.

( Звучить  «Заповіт»).

 

Ведуча 1. Найкращий та найцінніший дарунок – невмирущу славу -  зробила доля Шевченкові лише по смерті.  Його поетична збірка «Кобзар»  серед духовних скарбів українців займає перше місце.

10 учень.      У вікні любисток, на підлозі м'ята,

 В золотій оправі книга серед книг.

 Наче щедре сонце поселилось в хаті,

 Як велике щастя стало на поріг.

 Мудра, світла книга, — то «Кобзар» Тараса,

 На столі, як свято, білий коровай.

 І пішло повір'я з дідівського часу,

 Як «Кобзар» у хаті — буде щастя, знай.

11 учень.      Ти пройди по селах рідної Вкраїни:

 В кожній хаті — книга, на стіні — портрет.

 В рушнику розшитім, квітчаний в калині,

 Бо в святій пошані у людей поет.

 То співець-предтеча, наш Кобзар Шевченко,

 Знають його люди і широкий світ.

 Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,

 Він живе в народі, як і «Заповіт».

Ведуча 2.  Складне життя поета обірвалося 10 березня 1861 року в Петербурзі, але він був перепохований 22 травня того ж року , як і заповів, у Каневі, на горі, що зветься тепер Тарасовою. Понад 300 сходинок ведуть відвідувачів на цю гору, ними вже пройшли, за приблизними підрахунками, понад 11 мільйонів людей зі 150 країн світу.

Ведуча 1.  Автора 240 поезій та 1200 художніх робіт вшановують щороку як Пророка національного відродження, встановлюють все нові пам’ятники та монументи. Перший із них на українській землі був встановлений в Харкові у 1897 році.

Ведуча 2. Нині в світі їх налічується приблизно 1100. Майже на всіх континентах світу є пам’ятники Кобзареві, у 47 країнах. Однак достеменно ніхто не знає, скільки їх встановлено точно, бо єдиного реєстру монументів Шевченкові в Україні немає.

Ведуча 1. Тарасове поетичне мистецтво стало взірцем для наступних поколінь українських митців, і за це їм довічна слава. Народ не має забувати тих, хто душею вболівав за Україну, не жалкуючи себе боровся за її майбуття. Тож допоки пам’ятатимемо Шевченкові рядки, доти й зватимемося справжніми українцями!

12 учень.       Живи, поете, в бронзі і в граніті –

                      Живи, поете, в пам’яті людській,

                       Живи в піснях, живи у «Заповіті»,

                       У слові праведнім, у славі віковій!

13 учень.       І кожен раз, в весняний час

                      Всі українські  згадують діти:

                      Нас любив дідусь Тарас!

                      Йому вони дарують квіти.

14 учень.     Сповнить Тараса заповіт

                     Ніхто з нас не забуде,

                     І хоч минуло 200 літ,

                     Він завжди з нами буде.

( Звучить пісня «Пам’яті Кобзаря»)

 

Категорія: Національно-патріотичне виховання | Додав: galinaK
Переглядів: 654 | Завантажень: 0 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту
У Міністерстві освіти і науки України
Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Відділ освіти Оріхівської РДА
Оріхівський районний методичний кабінет
Малотокмачанська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Новоіванівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Оріхівська гімназія № 1 «Сузір’я»

Copyright MyCorp © 2024
Створити безкоштовний сайт на uCoz